Шамша І.В. Розуміння буття в феноменології Гуссерля / І.В. Шамша // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Випуск 29. – Одеса: Юридична література, 2006. – С. 113–116. В квадратних дужках номера сторінок для посилань.

УДК 111.12:165.62

І.В. Шамша

РОЗУМІННЯ БУТТЯ В ФЕНОМЕНОЛОГІЇ ГУССЕРЛЯ

Питання про розуміння буття в некласичній філософській думці неможливо розкрити без розглядання буттєвого аспекту феноменології – одного з найбільш впливових напрямів філософії ХХ століття, засновником якого став німецький філософ Едмунд Гуссерль. Після виникнення феноменології в класичному варіанті (Е.Гуссерль, М.Гайдеггер), феноменологічний підхід розповсюдився в багатьох гуманітарних науках: психології, психіатрії, етиці, естетиці, праві і соціології, релігії, філософії математики і природознавстві, історії і метафізиці. Феноменологія здійснила вплив на такі напрями філософії ХХ століття як персоналізм, екзістенціалізм, герменевтика. На сьогоднішній день феноменологія розповсюджена в Європі, Америці, Австралії, Японії. З плюралізацією філософського знання в странах пострадянського простору, феноменологічні товариства активно почали свою роботу в Україні і Росії. На творчість Едмунда Гуссерля (1859-1938) вплинули такі філософи як: Р.Декарт, Д.Локк, Г.В.Лейбніц, Д.Юм, І.Кант, Гербарт, Больцано, В.Дільтей, Наторп. Найбільш відомі праці Гуссерля: «Філософія арифметики», «Логічні дослідження», «Філософія як строга наука», «Картезіанські роздуми», «Ідеї чистої феноменологічної філософії», «Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія», «Криза європейського людства і філософія». При розглядання розуміння буття в феноменології Гуссерля треба урахувати один аспект – феноменологія сформувалася в «Логічних дослідженнях» як епістемологія, а в теорію буття перетворюється в пізніх працях – «Ідеях чистої феноменології і феноменологічної філософії», коли здійснився поворот німецького філософа до трансцендентального ідеалізму. Наше завдання – розглянути розуміння Гусерлем буття в трьох аспектах, на які традиційно розпадається проблема буття – буття людини, буття речей, буття соціуму. Поняття «феномен» в феноменології єднає ці три аспекти буття. Феномени – сутності, що, на думку Гуссерля, лежать в основі реальності. Вони можуть бути як матеріальними, так і ідеальними.

[113]

Таке розуміння феномену застосовується на відміну від застосування поняття в Німецькій класичній філософії (Г.Ф.В.Гегель, І.Кант), де феномен ототожнювався з явищем, що укривало ноумен – сутність. В феноменології ж Гуссерля за феноменами нічого не знаходиться у вигляді сутності, феномен це і є сутність. Особливою рисою феноменів є те, що вони є не просто часткою реальності, але одночасно і способом ії пізнання. Саме тому розмежувати онтологічний аспект буття від гносеологічного в феноменології Е.Гуссерля практично неможливо. Феномени не тільки раціонально, но і чуттєво пізнавані. Залежно від способу пізнання, дослідник або може «вловити» феномен, або ні. Девіз феноменології Гуссерля «Назад, до самих предметів!» не слід інтерпретувати в дусі наївного реалізму, який являвся основою для емпіризму і позитивізму. Казати про об'єктивний, незалежний від свідомості людини світ у випадку із феноменами не можна, тому що цей світ не увійшов у поле зору людини, що пізнає, тобто не здобув ще ніякого значення. Феноменологічний метод «…утримує визнання буттєвої значущості об'єктивного світу і тим самим цілком і повністю виключає його із поля судження, а також буттєву значущость усіх фактів, що об'єктивно сприймаються і фактів внутрішнього досвіду»[2;353]. У зв’язку з цим об'єктивний світ речей в феноменології Гуссерля розглядається тільки тоді, коли він здобув значення для людини. Сенс має тільки світ у людині (тут можна помилково віднести Гуссерля до суб'єктивних ідеалістів). Але ми якимось чином повинні бути гарантованими в об'єктивності пізнання, тим паче, що Гуссерль – це та фігура, що занепокоєна проблемою строгої науковості філософського пізнання. Об'єктивність пізнання феноменів гарантує те, що вони очевидні. Якщо щось є, то воно очевидно. «Будь-яка очевидність є схоплення самого сущого чи так-сущого в модусі «воно само» при повній достовірності його буття…» [2;341]. «Очевидність… є досвід сущого, як воно є, - так-сущого, - …зверненість внутрішнього взору до самого сущого»[2;337]. Але як ми повинні поглянути на реальність, щоб побачити не звичний світ, даний нам у досвіді (внутрішньомму і зовнішньому), а феномени, наділені буттєвою значущостю? Відповідь на це питання лежить в рамках гносеології, нам необхідно відповісти, як само нам потрібно пізнавати світ? Прояснення очевидного за Гуссерлем повинно здійснюватися в два етапи. Перший етап – це феноменологічна (едейтична ) редукція. Сутність ії полягає в тому, що світ цілком зводиться до суб'єктивного, внутрішнього досвіду людини. Цей етап є метою для суб'єктивного ідеаліста. Але для Гуссерля це підготовчий етап. Другий етап – це трансцендентальна феноменологічна редукція. Здійснюється вона завдяки епохе (έποχή) – утримання від винесення судження про буття. «…Я як філософуюче, практикує утримання у відношенні того, що споглядається» [2;347]. «έποχή – радикальний і універсальний метод, завдяки якому

[114]

я в чистоті схоплюю себе як Я разом з чистим життям власної свідомості, завдяки якої весь об'єктивний світ є для мене саме для мене» [2;348]. «Через έποχή я редукую своє природне людське Я і своє душевне життя – царство мого досвіду психологічного самопізнання, до мого трансцендентально-феноменологічного Я, до царства досвіду трансцендентально-феноменологічного пізнання» [2;353]. «Якщо я ставлю себе над усім цим життям і утримуюсь від будь-якого полагання буття, прямо розуміючого світ як сущий, …то я знаходжу самого себе як чисте ego з чистим потоком моїх cogitations» [2;348]. «Те, що /я/ надбаю таким шляхом є моє чисте життя з усіма його чистими переживаннями, …універсум феноменів в феноменологічному смислі» [2;347]. Ми бачимо тут, що з онто-гносеологічним розумінням світу, в основі якого лежать феномени, тісно пов’язане розуміння людського Я. Людське Я в розумінні Гуссерля не ототожнюється з реальним психо-фізиологічним суб’єктом. Вивчення психо-фізиологічного Я – це задача біології, антропології, психології – наук, в яких душевне життя полагається в світі. Редуковане Я, на думку німецького вченого, не є часткою світу, так же як світ не є часткою Я. В розумінні людини Едмунд Гуссерль намагається вихопити людину із необхідності світу, чітко демаркуючи свою трансцендентальну феноменологію від традиційних напрямів в субстанціалізмі. Два напрями, що визнають існування об’єктивного світу, незалежного від людини (матеріалізм та об’єктивний ідеалізм) – людське Я є часткою світу. І один напрям, що не визнає існування об’єктивного світу (суб’єктивний ідеалізм) – світ є часткою людського Я. Е. Гуссерль дуже точно подмітив, що співвідношення «людина – світ» є спільною методологічною основою для всіх трьох напрямів в субстанціалізмі класичної філософії. Ні один з цих напрямів не може бути підгрунттям для філософії як строгої науки, отже німецький філософ намагається шукати такі методологічні засади, на яких філософія зможе стати стогою науковою дисципліною. І в цих пошуках через епохе натрапляє на трансцендентального суб’єкта. Що ж стосується буття суспільства, то на нього в своєї теорії Едмунд Гуссерль виходить, намагаючись захистити роздуми про трансцендентального суб’єкта від обвинувачень в соліпсізмі. Для запобігання таким обвинуваченням Гуссерль вводить поняття «інтерсуб’єктивність» – структура свідомості, що базується на повністю логічному допущенні, що трансцендентальне Я бередбачає існування інших трансцендентальних Я. Сам процес смислоутворення трансендентальним Я відбувається з урахуванням цього передбачення. Вчення Едмунда Гуссерля являє собою серйознійший пласт філософії ХХ століття, який, безумовно, заслуговує на більш ретельне і докладне вивчення. Тим паче, що сьогодення людства дисфункціями і побочними ефектами заявляє про необхідність радикального перегляду стратегічних смислоутворюючих принципів, як окремої людини, так і цілих суспільств.

[115]

Література:

1. Гайденко П.П. Научная рациональность и философский разум в интерпретации Эдмунда Гуссерля // Вопросы философии, - 1992, -№7, - с. 116-136.

2. Гуссерль Э. Логические исследования. Картезианские размышления. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Кризис европейского человечества и философии. Философия как строгая наука. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000.

3. Кошелева В.Л. Феноменология // Современная западная философия: Словарь. – М.: Издательство политической литературы, 1991, - с. 318-324.

4. Молчанов В.И. Гуссерль Эдмунд // Современная западная философия: Словарь. – М.: Издательство политической литературы, 1991, - с. 82-85.

5. Молчанов В.И. Интенциональность // Современная западная философия: Словарь. – М.: Издательство политической литературы, 1991, - с. 113-114.

6. Рубене М. Эпохе // Современная западная философия: Словарь. – М.: Издательство политической литературы, 1991, - с. 396-397.

7. Субири Х. Пять лекций по философии. Лекция №5. Гуссерль // Вопросы философии, - 2002, -№5, - с. 156-172.