Шамша І.В. Розуміння буття у філософії Боеція / І.В. Шамша // Мультіверсум. – 2008. – №73. – С. 203–212. В квадратних дужках номера сторінок для посилань.

І.В.Шамша,

асистент кафедри філософії Одеської національної юридичної академії

УДК: 111 (450)

РОЗУМІННЯ БУТТЯ У ФІЛОСОФІЇ БОЕЦІЯ

Реалії сучасного суспільства, у тому числі й українського, вимагають ретельного аналізу класичних філософських систем. Глобальні проблеми людства, екологічні катастрофи, війни внаслідок непорозуміння між народами говорять про те, що стан світогляду й душі людини, залишають бажати кращого. А тим часом, людина не тільки має право розгортати свою сутність у структурі буття, але зобов'язана це робити.

Все це змушує дослідника звертати пильну увагу на класичні філософські поняття, що лежать в основі світогляду й складають його зміст. Чим чіткіше будуть розглянуті ці поняття, чим досконалішою буде гармонія між ними у свідомості людини, тим більше шансів вижити з'явиться в людства, тим більші перспективи відкриються перед людиною в майбутньому. У структурі філософського знання із давніх часів головні ролі відіграє онтологія, а в онтології - поняття «буття». Хоча світогляд є поглядом на світ, поняття «буття» дозволяє не тільки розкрити сутність і структуру об'єктивного світу, але й допомагає людині усвідомити своє місце в цій структурі. Саме цього й не вистачає сучасному людству.

Одну із класичних філософських систем, у центрі якої перебуває поняття «буття», представляє філософ раннього Середньовіччя Аніцій Манлій Торкват Северін Боецій (Boethius) (ок. 480 - 524/526 р.г.). Він є найвпливовішим філософом того часу. Боецій захоплювався Пітагором (музикант), Птоломеєм (астроном), Нікомахом (геометр) [5; 326]. У його бібліотеці знаходились праці Арістотеля, Августина, Цицерона, Сенеки, Ямвліха, Прокла та ін. [5; 327]. Займався політичною діяльністю, був сенатором і консулом (510 р.), першим міністром (522 р.) [5; 329-330]. Боецію належить ряд математичних творів. Вони «... містять у собі й компактно виражену філософію числа - таку, яку могло створити тільки

[203]

мислення піфагорійця або ж неоплатоніка» [5; 336]. За думкою дослідника філософії Боеція Г.Г. Майорова, під арифметику Боецій підводить онтологічну базу, що дуже нагадує погляди пітагорійців: «Світ створений за образом чисел і має, отже, числову структуру. В основі всіх чисел лежить одиниця, але й саме буття залежить від єдності...» [5; 337]. Філософські й логічні поняття, які ввів у науковий обіг Боецій, використовуються й донині. Мова йде про такі поняття як «субстанція», «есенція», «персона», «інтелектуальний», «раціональний», «ірраціональний», «спекулятивний», «предикативний», «натуральний», «формальний», «темпоральний», «суппозиція», «субсистенція», «субституція», «субальтернація», «дескрипція», «дефініція», «акциденція», «атрибут», «антецедент», «консеквент» [5; 316].

Боецій мав талант логіка. Г.Г. Майорів пише, що «Боецій по праву вважається творцем середньовічної логіки в Західній Європі» [5; 346], ...«З філософських авторитетів раннього західно-європейського середньовіччя Боецій був, чи не другим після Августина, а в логіці - навіть і першим», - вважає він [5; 319].

Ці заслуги Боеція були гідно оцінені самою історією. Епоха Відродження «...що не змилувала практично жодного схоластичного доктора, зробила виключення для Боеція - батька схоластики» [5; 319]. Хоча вмер великий філософ не своєю смертю: «В 523 г....Боецій був обвинувачений у причетності до змови, засуджений, а потім страчений» [5; 331]. «Анонім Валуа, розповідаючи про цю страту, говорить, що їй передували важкі катування» [5; 333]. Його засудив той сенат, який Боецій і захищав [5; 332-333]. Боецій обвинувачувався в тім, що не надав документів «... які свідчили б про образу величності сенатом», «... виражав надію повернути Риму втрачену волю», опоганював святині й зловживав магією [5; 332]. Цікаво, що документи не були надані саме з метою порятунку сенату.

Незважаючи на всі досягнення у філософії й логіці, концепція Боеція залишається маловивченою в сучасному філософському дискурсі.

Особливий інтерес для нашого дослідження викликають онтологічні категорії у філософській системі Боеція, на яких ми й зосередили увагу. Практично весь корпус онтологічних понять, що використовуються у філософії сьогодні, уперше був сформульований і проінтерпретований Боецієм. Такі поняття як «субстанція», «есенція», «персона», «субсистенція», «буття», що відіграють головні ролі в

[204]

онтології томізму й взагалі середньовічній онтології, належать перу Боеція, а не перу таких авторитетних дослідників Середньовіччя як Тома Аквінський або Августин Блаженний. Безперечно, Боецій не є винахідником цих понять, він запозичив їх з давньогрецької філософії, однак латинізований варіант уперше створив саме він. Крім того, Боецій вибудував свою онтологію на трохи іншому порядку, ніж це було в попередніх дослідників (наприклад, Аристотеля), додавши відсутні, на його погляд, категорії, наприклад «субсистенція». Тому у випадку з Боецієм ми маємо справу не просто з перекладачем, але з талановитим філософом, що вніс помітний і загальновизнаний внесок у філософію.

Почасти бажання відновити історичну й філософську справедливість, віддавши належне відомому філософському й логічному авторитету Середньовіччя, почасти прагнення розкрити автентичний зміст існуючих онтологічних понять, спонукали нас звернути увагу на онтологію Боеція.

Основним джерелом для автора даної статті послужив збірник філософських робіт Боеція «Розрада філософією», серед яких особливе місце належить роботі «Проти Євтихія й Несторія». У ній розкривається теорія буття Боеція, тому цей трактат є головним онтологічним здобутком Боеція. Однак треба відзначити, що в інших працях, таких як «Яким чином трійця є єдиний бог, а не три божества», або «Яким чином субстанції можуть бути благими в силу того, що вони існують, не будучи благами субстанціальними», також чималу роль грає поняття «буття». У цих роботах досліджуються аспекти буття, які не ввійшли в роботу «Проти Євтихія й Несторія». Серед робіт, присвячених критиці творчості Боеція, варто виділити розгорнутий коментар Г.Г. Майорова й аналіз А.Л. Доброхотова в його роботі «Категорія буття в класичній західноєвропейській філософії».

У нашій же статті концепція Боеція вперше розглядається у світлі логічної вісі «буття - інше буття», відбувається пошук аспектів, на які могла б згодом опертися некласична філософія. А отже, мета, що стоїть перед дослідником, полягає у тому, щоб, по-перше, максимально чітко і ясно розкрити сутність основних онтологічних понять у концепції Боеція, а також логічні відносини між ними, розкривши тим самим розуміння буття.

[205]

По-друге, - розглянути онтологію Боеція по логічній вісі «буття - інше буття», по-третє, - проаналізувати, чи немає у філософії Боеція підстав для виникнення некласичних філософій.

Теорія буття Боеція розкривається за допомогою  п'яти понять. Це такі поняття, як: «буття», «сутність», «субсистенція», «субстанція», «особистість». Вони в онтології Боеція перебувають у певній ієрархії, розкривши яку дослідник розкриє й теорію буття Боеція.

Очолює ієрархію поняття «буття». Латинський термін, запропонований Боецієм для позначення цього поняття - «еsse». Еsse - це латинізований варіант грецького поняття «εί̃ναι» [інєє].

Буття розділяється Боецієм на два види: буття творця  (Бога) і буття створеного (усього). Справжнє буття - буття Бога. У ньому збігаються буття, благо, єдність [4; 153]. Із цієї причини буття виступає як найпростіше (нерозкладне, єдине), а всі існуючі речі - як складні (що складаються із частин).

Г.Г. Майоров із цього приводу зауважує: «Боецій вводить... два різних терміни для позначення «буття», або навіть два різних поняття: еsse - для позначення буття взагалі й  subsistere - для буття у відволіканні його від суб'єкта (буття разом з його суб'єктом є субстанція). Використає він  і узагальнений дієприслівник від дієслова subsistere, тобто форму «subsistententia», від якої відбулася знаменита «субсістенція» Гілберта Порретанського, Томи Аквінського, Дунса Скота... означаюча апріорну буттєву характеристику будь-якого сущого» [5; 362].

Пильну увагу Боецій приділяє розрізненню буття самого по собі й усього існуючого. Він пише: «Різні [речі] - буття (еsse) і те, що є; саме буття ще не є; навпроти, те, що є, є й існує (consistit), прийнявши форму буття (forma essendi)» [1; 162]. І далі: «Те, що є, може бути причетне до чогось; але саме буття ніяким чином не може чому б те не було бути причетним: тому що причетність відбувається тоді, коли щось уже є; а бути щось починає тільки тоді, коли прийме буття» [1; 162].

На думку Боеція «різні [речі] - просто бути чимсь і бути чимсь по своїй сутності (in eo quod est); тому що в першому випадку позначається акциденція, а в другому - субстанція» [1; 162]. А отже, кожна одинична річ існує й акцидентально й субстанційно: кожна річ є чимсь і одночасно є чимсь по своїй сутності. У першому випадку дослідник ставить онтологічний акцент на сам факт існування речі; у другому - акцент поставлений на існування речі в її співвіднесеності з буттям.

[206]

Друге поняття, що розкриває онтологію Боеція, - поняття «сутність». Латинізований варіант цього поняття, що був запропонований Боецієм - «еssentia». Це поняття еквівалентно грецькому поняттю «ούσία» [усія].

Сутність у Боеція тотожна «природі». Коли ми говоримо «природа», ми маємо на увазі «сутність». Розглядаючи поняття «природа», Боецій виділяє чотири значення цього поняття.

У першому значенні природа розуміється гранично широко - як «всі існуючі речі» [3; 169]. Боецій дає таке визначення природі в цьому значенні: «Природа є [назва] тих речей, які, оскільки вони існують, можуть бути яким-небудь чином збагнені розумом (intellectus)» [3; 169].

У другому значенні «природа» означає одні тільки субстанції (тілесні й безтілесні) [3; 169]. У цьому значенні Боецій визначає природу в такий спосіб: «Природа є те, що може або діяти або перетерплювати» [3; 169].

У третім значенні поняття «природа» означає тільки тілесні субстанції. Боецій дає їй таке визначення: «Природа є початок руху, [що притаманний речам] самого по собі, а не привнесеним чином» [3; 170].

Нарешті, у четвертому значенні «...відповідно до якого ми говоримо, що в золота й срібла різна природа» [3; 170], природа розуміється як видова відмінність речі: «Природа є видова відмінність, що відтворює форму (informans) усякої речі» [3; 170]. При цьому філософ підкреслює, що буде вживати саме четверте значення цього терміну.

Третє поняття, що перебуває в онтології Боеція - поняття «субсистенція». Це поняття було запропоновано філософом уперше. Латинський термін, що позначає це поняття - «subsistentia». Латинізована «subsistentia» рівносильна грецькому «ούσίωσις» [усіосіс].

Субсистенція - це роди й види. Боецій пише, що субсистенція не має потреби в акциденціях для свого буття: «Субсистенція - це те, що саме не має потреби в акциденціях для того, щоб бути» [3; 173]. Такими є роди й види. Вони тільки субсистенції, тому що не мають акциденцій: «Таким чином, роди й види - тільки субсистенції; тому що роди й види не мають акциденцій» [3; 173]. Виходить, субсистенція - самостійне існування [5; 387]. Г.Г. Майоров узагальнює: «усіосіс = субсистенція = суб'єкт сутності, її носій, самостійне існування, що не вимагає акциденцій (від дієслова subsistere, у буквальній етимології означаючого «стояти під собою» - sub  si stare)» [5; 389].

Поняття «субстанція» є четвертим поняттям, що розкриває онтологію Боеція. Латинський термін, уперше сформульований Боецієм - «substantia». Він еквівалентний грецькому поняттю  «ύπόστασίς» [іпостасіс] (іпостась). Субстанція - це основа, суб'єкт, носій акциденцій: «...субстанція - це те, що служить  якимось підметом для інших акциденцій, без чого вони

[207]

існувати не можуть; вона «стоїть під» (Substat) акциденціями як їхній підмет» [3; 173]. Субстанціями є індивіди: «...індивіди - не тільки субсістенції, але й субстанції, тому що самі вони не мають потреби в акциденціях для того, щоб бути» [3; 173]. Далі: «...акциденціям же вони служать підметами, даючи їм у такий спосіб можливість бути» [3; 173-174]. Г.Г. Майоров резюмує: «іпостась = субстанція = «подстоящее» (sub stare - букв. «стояти під»), основа, суб'єкт і носій акциденцій, підмет (у Боеція supposita)» [5; 389].

Нарешті, п'ятим поняттям, що розкриває онтологічну систему категорій Боеція, є поняття «персона». Воно тотожне поняттям «особа» і «особистість». Латинський варіант цього поняття - «рersonae». Він тотожний грецькому поняттю «προσωπα» [просопа]. Боецій пише: Індивідуальні субстанції «...ми можемо називати особами (рersonae)» [3; 174]. Далі: особистість «...є індивідуальна субстанція розумної природи» [3; 172]. І далі: «Це ім'я вживається [у греків] для позначення кращих [субстанций]...» [3; 174]. Особистістю володіють не всі субстанції, а тільки розумні.

Визначаючи відносини між цими п'ятьма поняттями, Г.Г. Майоров відзначає: «Відносини між термінами одного ряду такі: будь-яка персона є субстанція, будь-яка субстанція є субсистенція, будь-яка субсистенція має есенцію, але не навпаки» [5; 389]. І продовжує: «... акциденції мають тільки індивіди; види ж і роди, оскільки вони універсальні, акциденцій не мають, а мають тільки сутність (істотні ознаки)». Далі: «Тому субстанція - це не будь-яка субсистенція, а тільки індивідуальна, тоді як субсистенції можуть бути універсальними; щоб бути субсистенцією досить мати есенцію. Нарешті, щоб мати есенцію (сутність), недостатньо бути субсистенцією, необхідно ще й бути (еsse, εί̃ναι [інєє])» [5; 390].

Отже, застосовуючи систему онтологічних понять Боеція, система речей буде мати такий вигляд.

Камінь (а також будь-який предмет неживої природи) є сутність, тому, що він є. Камінь є субсістенція, тому, що він не перебуває в якому-небудь підметі (існує самостійно). Камінь є субстанція, тому що служить підметом для інших, що не є субсістенціями. Камінь не є особистість, тому що не є розумним індивідумом.

Дерево й тварина, як і будь-які об'єкти живої природи, є також сутністю, субсістенцією і субстанцією за тією саме причиною, за якою

[208]

ними є об'єкти неживої природи й не є особистостями тому, що не є розумними індивідумами. Таким чином, онтологічна система понять Боеція не дозволяє окреслити відмінність між живою й неживою природою. Об'єкти як живої, так і неживої природи однаково є сутністю, субсістенцією і субстанцією й однаково не є особистістю.

Людина, також як об'єкти живої й неживої природи, є сутністю, субсістенцією і субстанцією за тими ж причинами, за якими ними є камені, дерева й тварини. Але на відміну від об'єктів як живої, так і неживої природи, людина є ще й особистістю, тому що вона наділена розумом.

Очолює систему речей Бог. Бог є сутність тому що «...Він є... від Кого створюється всяке буття» [3; 175]. Бог є також субсістенцією, тому що «...Він існує (subsistat), не маючи потреби ні в чому [для того, щоб існувати]...» [3; 175]. Деякі утруднення в дослідника викликає питання: чи є Бог субстанцією? Боецій вказує, що хоча Бог і є підметом для акциденцій (тобто, є субстанцією), але він не просто субстанція, але «надсубстанція»: «Коли ми говоримо «Бог», нам, звичайно, здається, що ми позначаємо субстанцію, але це така субстанція, що вище субстанції... надсубстанція» [2; 151]. Крім того, субстанцій, як і осіб, у Бога три (відповідно до ликів Святій Трійці). Боецій підкреслює: «...є одна ούσία або ούσίωσις, тобто сутність або субсістенція Божества; але три ύπόστασίς, тобто три субстанції». Далі: «Саме відповідно до цього сказано, що в Трійці єдина сутність, але три субстанції й три особи (рersonae)» [3; 175]. Боецій ілюструє це за допомогою слів «кинджал», «клинок», «ніж»: «Говорячи «кинджал, клинок, ніж», я повторюю ім'я однієї й тієї ж речі, а не перераховую різні...» [2; 149]. Аналогічну ситуацію спостерігаємо й у випадку із Трійцею. Утруднення дослідника в цьому випадку пояснюються утрудненнями самого Боеція. Справа в тім, що церква не дозволяла «...говорити про Бога як про три субстанції...» [5; 390], але логічний аналіз привів Боеція саме до такого розуміння. Незважаючи на логіку, Боецій «...надалі слідує все-таки забороні церкви» [5; 391], тому в дослідника створюється враження неоднозначного відношення Боеція до цього питання.

Таким чином, в онтології Боеція людина відрізняється від об'єктів живої й неживої природи тим, що має розум. Тому людина є особистість. Бог від об'єктів живої й неживої природи й людини

[209]

відрізняється тим, що в нього три субстанції, а не одна. Від людини Бог відрізняється тим, що володіє трьома особами, а не однією.

Іншим буття в широкому змісті слова виступає небуття. У самому широкому розумінні природи (як усього існуючого) природа розмежовується з ніщо: «...саме [слово] ніщо позначає щось, однак не природу» [3; 169]. Далі: «...воно позначає не те, що щось існує, а скоріше небуття (non esse) [речі]; а всяка [річ] є природа» [3; 169]. Тобто небуття природи в широкому смислі слова.

У вузькому смислі слова іншим буття (єдиного) виступає множина. Це видно в роботі «Яким образом трійця є єдиний Бог, а не три божества». Множинність неявно виступає в Боеція іншим буття. Боецій: «...принципом множини виступає інаковість... без неї неможливо зрозуміти, що таке множина» [2; 146]. Вона (множинність) лежить в основі розрізнення речей по числу (кількості). Це найнепринципова відмінність на противагу відмінності по роду або виду. Множина завжди є акцидентальною множиною, а не атрибутивною: «...ці люди становлять чисельну множину тому, що є акцидентальною множиною» [2; 147]. Акциденція це не так значимо як атрибут або субстанція: «Божественна ж субстанція є форма без матерії й тому вона єдина і є те, що вона є» [2; 148]. З іншого боку, Боецій не раз згадує, що буття і єдине - те саме. Буття або форма не може бути підметом. Може бути підметом остільки, оскільки під нею (формою) лежить матерія [2; 148].

У концепції Боэція вимальовується діалектичний синтез у взаємодії між буттям і його іншим. Це видно з наступного міркування: «Усяке розходження роз'єднує, і все прагне до подоби; тому те, що прагне до чого-небудь іншого за природою своєю, мабуть, таке ж, як те, до чого воно прагне» [1; 162]. Мова йде про розходження між складним (речами) і простим (буттям): «Для всього складного буття й саме воно - різні [речі]» [1; 162]. Таким чином, розходження між буттям і речами є розходженням між буттям і його іншим.

У міркуванні про взаємодію між буттям і його іншим проглядається теза про єдність різноманіття, що більш чітко оформиться в діалектиці Гегеля. Те, що прагне до іншого таке ж, тобто, тотожне з іншим. При цьому буття й складне - різні речі. Виходить, буття й складне не зовсім різні речі. Цікаво, що логічна вісь «буття - інше буття» незримо лежить в основі цієї єдності різноманіття.

[210]

Грецькі поняття, що використовуються Боецієм, остаточно оформилися й були пояснені в онтології Арістотеля, тому Г.Г. Майоров вдається до порівняльної характеристики розуміння буття Боецієм і Арістотелем. Він пише, що «...Боецій у розумінні базових термінів метафізики рішуче відходить... від свого вчителя Арістотеля» [5; 390].

Перша відмінність полягає в тому, що одному аристотелівському поняттю «сутність» у системі Боеція відповідають чотири поняття: «сутність», «субсистенція», «субстанція», «персона» [5; 390].

Друга відмінність полягає в тім, що природа розуміється Арістотелем як індивідуальне буття, «перша сутність» (протоусія). У Боеція ж природа розуміється як сутність, видова відмінність, що не може бути індивідуальним буттям [5; 390]. У цьому аспекті видно, що Боецій розуміє природу прямо протилежно Арістотелеві, поміщаючи останню практично на місце «другої сутності».

Третя відмінність стосується «другої сутності» Арістотелеівської онтології. Їй, у системі Боеція, відповідає поняття «субсистенція» [5; 390]. А «першої сутності» в Арістотеля відповідає поняття «субстанція» у Боеція.

Нарешті, четверта відмінність полягає в тому, що в Арістотеля «...обидві «сутності» трактуються... як субстанції, тоді як у Боеція... одна віднесена до субстанції, інша - до субсистенції» [5; 390].

Із цього аналізу видно, що Боецій виступив не просто як перекладач грецьких філософських понять (глибоко розроблених Арістотелем) на латинську мову, але склав власну онтологію, відмінну від онтології Арістотеля, виступивши самостійним філософом.

Таким чином, дослідження теорії буття Боеція приводить до наступних висновків.

По-перше, Боецій розуміє буття, безумовно, у рамках логічної осі «буття - інше буття». Його онтологія перебуває в рамках класичної філософії не тільки історично, але й логічно.

По-друге, - онтологія Боеція представляє серйозну віху в подальшій розробці й удосконаленні поняття «буття».

По-третє, розуміння буття Боецієм лежить в основі середньовічного розуміння буття. Поняття, які належать перу Боеція, розроблялися після нього в онтології Томи Аквінського, Гілберта Порретанського, Дунса Скота та ін. [5; 362].  Необхідно також відзначити, що онтологія Боеція корелювала з онтологією Аристотеля, а не Платона як в Августина Блаженного. Можливо, якби голос Боеція

[211]

у філософії пролунав більш голосно, то вдалося б уникнути середньовічної суперечки реалізму з номіналізмом, зберігши життя багатьом талановитим мислителям.

По-четверте, - завдяки співпадінню в Богові буття й блага в онтології Боеція намічається розходження між сутністю й існуванням: «Раз існування речі не повністю зливається з буттям, але складається із сутності й існування, то лише бог - цілком благо й буття, буттєвого ж зла не може бути» [4; 155]. Доброхотов пише, що, на думку Жільсона «... витонченість дистинкцій Боеція, з одного боку, гальмувала розрізнення сутності й існування, з іншого ж - допомагала його точніше сформулювати» [4; 155].

Тема розуміння буття у філософії Боеція, безумовно, є перспективною для подальших розробок.

Теоретична перспектива складається в з'ясуванні місця й ролі понять «рух» і «розвиток» в онтології Боеція.

Практична перспектива в розробці онтології Боеція, мабуть, полягає в тім же, у чому складається перспектива розробки будь-якої класичної теорії буття - філософія дозволяє розглянути місце й положення людини у світі в довготерміновій перспективі на противагу нагальним потребам, якими у більшій частині керується людина й людство сьогодні. А це, у свою чергу, дозволить уникнути багатьох проблем сучасної цивілізації.

Література:

1. Боэций. Каким образом субстанции могут быть благими в силу того, что они существуют не будучи благами субстанциальными // Боэций. «Утешение философией» и другие трактаты. – М.: Наука, 1990. - С. 161 – 167.
2. Боэций. Каким образом троица есть единый Бог, а не три божества // Боэций. «Утешение философией» и другие трактаты. – М.: Наука, 1990. - С. 145 – 158.
3. Боэций. Против Евтихия и Нестория // Боэций. «Утешение философией» и другие трактаты. – М.: Наука, 1990. - С. 167 – 190.
4. Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии. – М.: Издательство московского университета, 1986, - 247 с.
5. Майоров Г.Г. Судьба и дело Боэция // «Утешение философией» и другие трактаты. – М.: Наука, 1990. - С. 315 – 413.